Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Розшарпані, давильні, повстяні…”

Розшарпані, давильні, повстяні,
на схід вони зсувались день при дні,
чіпляючи за крівлі свої кошла,
і відбивались образи сумні
в калюжках, що лягали під підошви…
– Куди ж ми, брате?
– А шукати долі… –
Ішли, ішли, і вікна захололі
дивились невидющо нам услід,
і води оберталися на лід,
і стугоніли верби дуплочолі.
– А де вона? – насміливсь запитать.
– Коли б я знав, не тре’ було й шукать…
– Чи довго ще? – перепитав по тому,
відчувши і мізинцем навіть втому.
У відповідь ні слова не сказав…
Від вітру я хилився, як лоза,
і розумів, що довга ця мандрівка…
Дві іскорки заблискали в сльозах:
– Глянь, брате, в мене дощик на повіках…-
Брат пильно глянув, прискаливши вічка,
себе набачив раптом в чоловічках
і вигукнув здивовано: – Я – там!…
– Де, де? – я злякано його перепитав.
– В очах твоїх, якраз посередині…
стривай, стривай… я… наче на крижині
чи то пливу, а чи лечу… зникаю…-
Розплющуюсь – а брата вже немає…
Гукаю, кличу… В чоловічках віч,
як в отворах порожніх, зяє ніч…
Повіє вітер – сльози набіжать,
а в них дрібненький, як мачина, брат…
І завмираю, і дивлюсь кругліше:
– А може, ж він, а може, ж він побільша…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Розшарпані, давильні, повстяні…” - МОВЧАН ПАВЛО