Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Овиддя, вітром не розмите…”

Овиддя, вітром не розмите,
розпасяно в теплі лежить,
і золота стеблина жита
благословля серпневу мить.
Зійшовши з самого вершечка
небес високих, впало вниз
дзвінкого простору кілечко
і нанизалося на спис,
на гострий спис соняшничиння,
на вістря жовтого стебла
дзвінка вже нижеться калина,
намисто літнього тепла.
У кожній бубці гусне сонце,
в клубки згортається трава,
і сріблоспівне волоконце
у кокон літо сповива.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)

“Овиддя, вітром не розмите…” - МОВЧАН ПАВЛО