Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ЛІТЕРИ

Я пам’ятник собі поставив нетривалий –
Не з міді гордої, не з мармурових брил,
Скупі слова мої, що на папері стали,
Укриє завтра пил.

М. Рильський

Припав шаром попелу аркуш паперу у мене,
я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено,
і порснули літери, всякли слова попельнасті:
“Печаль очищає, і зміцнюють душу напасті…”
Я знав – що з далекого часу мені це послання,
нетлінні слова долетіли на хвилі палання,
березову кору, насичену змістом, палили,
щоб літери з часом далеким мене сполучили.
Рубцьований простір кривавивсь незримо для зору,
і сік поступав крізь розписану кору…
Слова джерелують, вологий папір жолобиться,
ростуть, наближаючись, в очі запурхують птиці…
Яскравіє час і звук проступає в краплинах:
об’єднує нас відлунність і пам’ять глибинна…
Повітря ковток у горлі застряв, як жарина:
не дмухай, не дихай, бо тліє папір зсередини.
Розпечені літери наскрізь папір проїдають,
пожаливши руки, у безвість розлюченим роєм
вони відлітають.
В повітрі по обрису літер пропалини зяють
ледь зримі,
і змістом єднальним лунають слова опалимі:
“Печаль причащає до сущого вічно на світі…”
Бо час витікає – наповнює об’єми літер.
Крізь прорізи в кризі, крізь ледве помітні проломи
всесвітню безмежність угледіти прагне свідомість,
та очі сльозяться, і хвилями горбиться попіл,
і аркуш пливе, як ковчег при потопі…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)


ЛІТЕРИ - МОВЧАН ПАВЛО