Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



1. Все ясне, і тонке, й незабутнє, як листячко шкіри

Все ясне, і тонке, й незабутнє, як листячко шкіри
на скронях твоїх; хоч під листям – ти вже, як дитина,
розлюбила мене – і тому я хотів би до тих говорити,
які люблять завжди, і живі ще, і ждуть моїх слів
ще із часу меланки, із часу найлегших снігів,
коли під подушки прилітали найкращі дарунки,
а меланка нам скаржилась, що на камені, миючи ноги,
тоненький фартух замочила: тепер його сушить
снігами й дзвінками, якими чорти вперезались;
та ми, діти, боялись чортів, хоча вила у них
дерев’яні, а зуби – з квасолі в позлітці;
але ми припадали до скла й зазирали,
як циган ведмедя веде на ланцу, і не знали – чому
тато з мамою сумно так збоку стояли й дивились
на нас ізнадвору;
а позаду меланки йшла смерть, вся у марлю обвита,
і коса на плечі – дерев’яна: ми найбільше любили її,
бо впізнали крізь марлю сусіда, в якого руки не було…
І меланка тоді стала дуже проситись до хати,
та я в страсі розплакавсь,
а дідько яблуко чомусь поклав на вікно,-
і я раптом побачив себе у великому місті,
де ніхто не боїться меланки – ніхто-не-боїться:
я всі двері втворив, але навіть
дзвінки не прийшли.


1. Все ясне, і тонке, й незабутнє, як листячко шкіри - МАЛКОВИЧ ІВАН