Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





Про науку добра

Наче терплячий учитель, я учнів сумлінно навчаю
Любити добро і душевну красу цінувати.
А вечір зодягне природу в легкі романтичні шати,
У тихих гаях духмяних до ранку із ними гуляю.

Учні мої убогі, слабкі й до наук ліниві,
Ходять гуртом за мною, слухають настанови.
Довірливі, неквапливі, щирі у нас розмови, –
Хочу, аби душею діти зросли красиві.

Сядемо в час вечірній над потічком у лузі,
Пробую говорити просто про мудрі речі.
Бачу сонливі очі, вутлі, пониклі плечі, –
Важко весь час триматись розумом у напрузі.

Одійду, щоб не тривожить паству, що задрімала,
Сяду плести до ранку кошики і корзини.
Вранці продам на ринку і принесу торбину
Різних харчів, щоб голод братія вгамувала.

Все поділю побожно, чесно і – до дрібниці.
Всіх почастую щиро, не обмину нікого.
Паства поїсть, а потім буде шептатись довго:
“Щось наш учитель добрий різні плете дурниці”.

Та чи травина знає, звідки роса береться?..
Учні вдають, що все їм ясно і зрозуміло.
Я ж до мети веду їх впевнено і уміло.
Вірять вони, і з мене жоден з них не сміється.

Бо чи відомо зернам, де проростуть на світі?..
Не розкриваю дітям задуми потаємні.
Люблять мене за щедрість і за труди щоденні,
Будуть з них люди гарні, – задуми в мене світлі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Про науку добра - ЛУКІВ МИКОЛА