Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ДО БРАТІВ НА ВКРАЇНУ

Хто мене не знає –
Сам себе питає:
Чи то вечір погасає,
Чи ранок світає?

Хто мене не знає –
Віри не діймає,
Що старий дід голос має,
Під кобзу співає.

Ой мовчав я, браття,
Словом не озвався,
Поки Батько український
Піснею впивався.

Хоч мовчав устами,
Співав я душею,
Та боявся з ним різнити
Кобзою моєю.

Настал година,
Що вся Україна
Заридала по Тарасу,
Як мала дитина.

Настала година –
Ні одна людина
Не взялася за бандуру
Мужицького сина.

Задзвонили сумно
По Вкраїні дзвони,
Висить мовчки старосвітська
Бандура в коморі.

Уже на їй струни
Та й пообвисали,
Голосніші, вимовніші
Вороги порвали.

Чи довіку ж, браття,
Будемо мовчати?
Благословіть мені кобзу
Німую узяти!

Підтягну я струни
На голос високий, –
Не сумуй, Тарасе-батьку,
В могилі глибокій!

Почіплю я, браття,
До старих струн нові, –
Не доказуй, загребущий,
З Москви козакові!

Нехай горда шляхта
З жалю омліває,
Що козак вельможних предків
На суд визиває!

Гірко ж мені тая
Слава довелася,
Що рука моя знялася,
За кобуз взялася!

Ой хто мен судить,
Хто мною гордує,
Нехай правду, нехай щиру
Від мене почує.

Сусіде лукаві!
Загребущі руки!
Не до суду приймать буду
Од вас тяжкі муки.

Годі вам у серце
Сіяти отруту!
Я посіяв по отруті
Крутоверху руту.

Посходила рута
Барвінком хрещатим,
Буде серце застилати,
Рани закривати.

Із ран, мов з криниці,
Рідне слово рине…
Розливайся, рідне слово,
По всій Україні!

Нехай всяке мляве
Серце стрепенеться –
І новою, здоровою
Думою заб’ється.

Росла моя дума
Понад берегами,
Де славетний Гарібальді
Бився з ворогами.

Цвіла моя дума,
Над водою тихо,
Де вік чесний доживає
Мати-Гоголиха.

Ой його ж то сила
Мене звеселила
І співати про святую
Воленьку навчила.

Ой її ж то серце
Тихе-голубине
Мене вчило тихесенько
Плакать по Вкраїні.

“Цвіте мій, – мовляла, –
Холодом прибитий!
Отепер би тобі, сину,
Треба в світі жити!

На рідному полі,
Сину, ти орав би,
Рідну сем’ю ти насущим
Тепер годував би”.

Ой шкода нам, мати,
Про те сумувати,
Що сусіде загарбали
Із рідної хати.

Нехай із чужого
Хліба розживуться,
В нас на нивах нові жнива,
Дасть господь, начнуться.

Ой уродить жито –
Буде всяке сите;
Занедбаєм, що забрано,
Холодом побито.

Порожні засіки
Гарно налаштуєм,
Ще й сусід своїх насущним
Хлібом нагодуєм.

Хай німець сміється
З нашого звичаю,
Що ми справді хлібом-сіллю
Ворога караєм.

Ой тим ми на світі
Здавна держимося,
Що втеряти тільки правду
Одну боїмося.

Процвітає цвітом
Давняя руїна:
Преходить свята правда
Від батька до сина.

Правдо, наша мати!
Поки ще жива ти,
Поти будем навкруг хати
Своє жито жати!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


ДО БРАТІВ НА ВКРАЇНУ - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН