ПОВІТРЯНИЙ ТЕСТАМЕНТ
І слава за життя. І сайт із Інтернету.
А тільки й слави – те, що ти поет…
У золотім паску
прощальну сигарету
Кидаєш із містка за парапет.
Століття вже нема. І скільки не повторюй,
Не повторити вік завбільшки за сльозу.
Літописна сльоза. Містерій і меморій
Горішній барельєф із пеклом унизу.
Цей імідж світовий. Таке це пабліситі.
На цім календарі – ні літо, ні зима…
Єдиної,
Найкращої у світі,
Невже тебе й на світі цім нема?
У балагані літ із музики й туманів
Я все таки витримую акцент.
І все мені болить прощальний хор циганів
І рідний український сентимент.
А що мені за тим?
Снігів клавіатура.
Зоря сльози спаде вночі на цей папір.
Зурочених снігів плитка архітектура –
Незрушна, ніби сталінський ампір.
Вампіри славу п’ють… Із мокрого граніту
Рукою захоплю сніжинку, хоч одну.
У віртуальний світ прийду із того світу.
І вас благословлю і проклену.
Сумний сувій снігів. Снігів самотнє соло.
Сумний акцент снігів. Сумний цей парапет…
Летить моя зоря, і креслить чорне коло,
Прощальне, як димок од сигарет.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)