Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану…”



Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.
Потирають руки, беруються за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.



“Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану…” - КОСТЕНКО ЛІНА