Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







СУВИД

Ми завжди проїжджаєм це село.
Ім’я у нього праслов’янське – Сувид.
Тут навіть хмари особливо сунуть –
сутемна синь на бронзове чоло.

І хоч Стрибог на поїзд пересів,
і вже дахи струсились од соломи, –
тут, за щитом смарагдових лісів,
моїх жар-птиць блакитні космодроми.

Я забуваю сумніви і сум.
Я воду п’ю у Сувиді з криниці.
В країні сосен, сувидських красунь,
зі мною грають в піжмурки суниці.

Тут Сувид скрізь. Він ходить по росі.
Учора він прокинувся сосною.
То коней напуває у Десні,
а то як грім гуркоче за Десною.

І хто він – Сувид? Може, бог лісів,
що десь пішов у нетрі й буреломи?
Він, може, чує луни голосів
і хоче теж вгадати собі, хто ми?

Спасибі вам, двори і явори,
що ви лице дали його розгледіть –
у тиші вод, у борознах кори,
у хмарі, що як профіль і як лебідь.

Здригнувся лось. Регоче браконьєр.
– Який там Сувид? – каже. – Все нормально.
Він міф. Він мох. Він сутінь цих озер.
Його ніде на світі вже немає.

Неправда, є! Бо хто у небесах
на дощ поверне місяця рогами?
Хто після тебе пройде по лісах,
вогонь притопче босими ногами?

Не можна бути, щоб його – ніде.
Без нього людям суєта і сумно.
І я гукаю: – Су-ви-де!.. – ви де?
– Ви де?.. Ви де?.. – відгукується Сувид.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


СУВИД - КОСТЕНКО ЛІНА