Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







БІЛЬ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ

Слово, моя ти єдина зброє,
Ми не повинні загинуть обоє.
Леся Українка

Півні кричать у магафони мальв –
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю, зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із грунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови –
сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Ти смієшся гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень – не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженням і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими –
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.

З усіх трибун – аж дим над демагогом.
Усі беруть в основу ленінізм.
Адже ніхто так не клянеться богом,
як сам диявол – той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі, ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався – Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,67 out of 5)


БІЛЬ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ - КОСТЕНКО ЛІНА