Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Вершнику, де тінь свою полишив?…”

Вершнику, де тінь свою полишив?
Вже відстав і прохолонув вітер,
рушив у зворотній шлях катран,
повернула течію ріка небесна.
Та за ким надсадний плач стріли?
Тінь твоя була початком часу –
поміж ковили тепер блукає,
тупіт розчинився у безмежжі, –
непомітно перейшов у тишу.
Озирнись, ти тінь свою полишив:
то її гіркота полинова
і нестерпна полуднева спрага,
і байдужість чиста сухостою.
Вершнику, ти був луною степу,
Пригадай-но, чи була погоня?
Ти її не чув, не озирнувся,
втратив стежку, перейшов у безмір
голосом єдиної стріли, –
вам тепер несила розминутись,
бо й стріла напоєна польотом.
Хто ти, вершнику?

Ти й сам не знаєш – хто ти.
Чий стогін розвіває вітер?
Ти не озирнувся, не помітив.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


“Вершнику, де тінь свою полишив?…” - КАУНОВА ТЕТЯНА
 »