Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



МІЙ СУСІД-ВЕТЕРАН

Красиво вік свій він прожив,
Літам похилим не піддався:
Дітей, онуків одружив
І навіть правнуків діждався.

Закоханий в земні труди,
В дворі дідусь кохає квіти.
Дає їм добрив і води,
Радіє, як сміються діти;

Як гарно виспляться вночі,
Щоб свіжо в очі нам дивиться,
Рясні жасминові кущі,
Плакучі верби і травиця…

Тужить за втраченим? Пусте!
Аби лиш сили вистачало
Все, що квітує і росте,
На ніч полить, щоб не зів’яло.

Троянди гілку підв’язать,
І, вже відчувши в тілі втому,
Добраніч дереву сказать –
Старому дубові отому,

Що ген з будинком нарівні
Розкрилив гордо буйні віти,
Де спочиває в тихі дні
Прудкий шибайголова-вітер.

Подивуватись: – Ну і ну,
Мого народу древо любе!
Добрячий зріс – не дотягну
Такого віку, друже-дубе.

Рости-шуми і по мені,
А заодно між добрим ділом
Відпущені для мене дні
Впиши хоч колом запізнілим,

Двома, трьома, як не шкода, –
Тими кружалами живими,
Де грає сила молода
Навкруг твоєї серцевини,

Звідкіль верхів’я соки п’є,
Зеленим шумом вибухає…
…Всміхнеться дід на щось своє –
Й нічого більше не прохає.


МІЙ СУСІД-ВЕТЕРАН - КАРПЕНКО МИКОЛА