6. НА ПІДСТУПАХ ДО ЛЬВОВА
І
Пора стояла літяна, чудова,
Та ми тоді не славили її:
Бої ішли на підступах до Львова –
І весь наш полк втягнувся в ті бої…
Не везе – погод льотна:
Видимість – у всі кінці.
Ох, і буде ж нам робота –
Приготуйтеся, бійці!
Ой, почнеться – рідна мамо! –
В синім небі, на горбах
Харалужними ціпами
Двостороння молотьба.
Закружляло, завертілось
Все в шаленому танку…
Душі віютсья од тіла
На кривавому току.
На шматки, малі й великі,
Небо кришиться дзвінке,
…Он заходять, мов шуліки.
Завалилися в піке…
Що ж, валіться – вийти з нього
Вам не кожному дано:
До тяжіння до земного
П’ять снарядів додамо!..
Хоч і нам нелегко буде:
Пройде бриючим гроза –
Й найхоробрішого люду
Недолічиться “емза”.
Та допоки небо чорне
І не дасть відбій комбат, –
Ми не кинемо платформи
Бойових своїх гармат.
На сторожі правди віку
Наше діло нелегке.
…Знов збираються шуліки –
Ті, що виповзли з піке.
Що ж, новий двобій приємлю –
На приціл візьму здаля!..
Небо падає на землю –
І горить свята земля,
Дибиться – і валом, валом
Осідає в чорній млі…
А над вирвами й металом –
Красне літо на землі.
ІІ
В такий би час на хліборобськім святі
Заспівувати пісню до душі, –
А тут конали соняхи підтяті,
Бо вогневі ладнали гармаші.
І відкривавсь рахунок новим ранам…
Зате крізь бою грім і круговерть
Ішло життя під прапором багряним –
І, з люті чорна, утікала смерть.
А ми – за нею. Упритул. По п’ятах.
Нескошені горіли пшениці.
І легіони соняхів підтятих
На корені вмирали, як бійці.
…Літа, літа – хмарки на видноколі.
Чому ж стократ на радісній землі
Мене хвилюють соняшники в полі –
Ясного сонця родичі малі?
Красуйтеся, зелені і доспілі,
В гурті і при стежинах межових!
Похитую, дзвоню у їх тарілі
А думаю про мертвих і живих.
В тяжкій скорботі голову схиляю,
Німію з невимовного жалю –
І на любов дітей благословляю,
І на останній бій благословлю.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)