Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові


Зернятка

Нема однакових людей.

Життя – це як дорога.

Духовно кожен сам iде

Вiд звiра i до бога.

З нас кожен сам творець життя свого.

Усе-усе для чогось у природi.

Сiм’я – для збiльшення людського роду,

Кохання – для покращення його.

Буває, що життя втрачає смак:

Бентежить дух безвихiдь i трагiчнiсть.

I лише мудрi вмiють жити так,

Неначе кожен день – маленька вiчнiсть.

“Життя – це гра!” Подобається гасло.

Все тимчасове: люди, пекло, рай.

Щоб довше радiсть у душi не згасла,

Не переймайся програшами! Грай!

Є двi iдеї у житейських хащах,

Якими можемо себе вiдкрити:

Подвижницька iдея – стати кращим,

Iдея споживацька – краще жити.

Хто носить у душi усi образи,

Незадоволений людьми чи Богом,

Хто має до життя стiйку вiдразу,

Затримається в свiтi цiм недовго.

Всi ми в черзi, як пращури кiлька столiть,

За добробутом, щастям, любов’ю.

Не нервуй, що попереду стiльки стоїть.

Подивись, скiльки їх за тобою.

Я не люблю чужих компанiй,

Де всi свої, а я – нiхто.

Мов сирота в кутку в пальто,

А всi – в бiкiнi на диванi.

Жiнок вважаю кращими людьми.

Шаную їх i юними i сивими.

Робити вмiють все так, як i ми,

А їм ще ж треба бути i красивими! .

Дорога мудростi – тяжка i нескiнченна,

Це розуму i темноти двобої.

Мудрець – завжди один у полi воїн,

А дурнi – це народне ополчення.

Тiла дiвочi – iстинна краса.

Але обличчя часто примiтивнi.

Бо тiло – це дароване людинi,

Обличчя-душу кожен творить сам.

Ми – не ангели милiстю Божою.

В племенах дикунiв нашi витоки.

Через це егоїсти є нормою,

Мудрi, добрi i щирi – це винятки.

Всьому на свiтi визначенi строки,

Щоб цiнував i часом дорожив.

Не переймайся, скiльки маєш рокiв,

Радiй i дякуй: “Господи, дожив!”

Багатим, бiдним, дурням i розумним

Несуть лiта хвороби i печалi.

Старiшати, повiрте, дуже сумно,

Та це єдиний спосiб жити далi.

Хоч би якi були часи й умови,

Лиш одиницям легко й весело живеться.

Були i є у щастя три основи:

Здорове тiло, вiльний дух i добре серце.

Ентузiасти – це один iз ста.

Їм все вдається, їм легка дорога.

Ентузiазм – це той прекрасний стан,

Коли в душi ти вiдчуваєш Бога.

Знання – це наче тест: що ми за люди.

Розумнi хочуть вчитися i знати.

Тупi i хитрi вчитися не люблять.

Зате страшенно люблять керувати.

……………………………………

Жiноча цнота є не в тiм,

Щоби нi з ким, нiде й нiколи.

А в тiм, щоб бути тiльки з тим,

Для кого ти – дарунок Долi.

Кохання випаде дещиця,

Сприймай це як прекрасний сон.

Не мучся – а якщо скiнчиться?

Скiнчиться точно. Це закон.

Ти дозуєш мене, дивака,

Наче я – не любов, а отрута.

Так старанно зав’язуєш пута,

Щоб i жив, i не дуже скакав.

Перелюб – наче грiх, але не зло.

Вiд нього не помер нiхто й нiколи.

А той, кому з грiхом цим повезло,

Щасливим був i щиро вдячним Долi.

Кохання справжнє вiдрiзняє те,

Що в нiм нема претензiї на власнiсть,

Воно самодостатнє i святе,

Це – нiжнiсть, романтизм i делiкатнiсть.

Кiнчайте шукати свою половинку!

Бо перебирати з нас кожен мастак.

Приходьте з добром i закохуйтесь в жiнку,

I кожна десята з них скаже вам “Так!”

Навчися, брате, вимикати

Печалi, скрути i жалi.

Жiнок хороших так багато!

Чом ти зацикливсь на однiй?

Розбещенiсть не в тому: з ким i скiльки.

Обмежень у Природи в цiм немає,

А в непiднесеному ставленнi до жiнки,

В якому пристрасть душу опускає.

……………………………………………
Iдея демократiї проста:

Щоб не страждати вiд нахабства влади,

Яка сама не здасть свого поста,

Всю владу треба раз поз раз мiняти.

Свободи й волi знову серце просить,

Але це вже не мрiї i не сни.

Хай стане ця жовтогаряча осiнь

Початком Української весни!

Майдан жовтогарячий – це вже щось!

Ми можемо i будемо пишатись.

Там всенародне дiйство вiдбулось:

Духовна кiлькiсть перейшла у якiсть.

Усмiшки

Грошi родять рясно

В наш цiкавий час.

Все iде прекрасно!

Але все – повз нас.

“Що за курка дивна?

Я таких не бачив зроду.”

“Вивели нову породу.

Це – м’ясна-спортивна!”

“У спортивної як м’ясо?

Як покуштувати?”

“Не вдалось до цього часу,

Не в змозi догнати!”

Знайшли дитинку у Карпатах,

Яку змiг виховати дятел.

Пройшла всього одна доба –

Усiх цей хлопчик задовбав.

“Мамо, вчора в нашiм лiсi –

Просто Боже милуй! –

Голi жiночки й мужчини

Там таке робили!”

“Дикi люди!.. Тiльки звiдки?

Все то люд пропащий!”

“Мамцю! Тiтки може й дикi,

Але татко наший!”

“Куди не кинь – усi пани!

А вкрали паспорта, дебiли!”

“А ви в мiлiцiю ходили?”

“Та я ходив… Це не вони.”

Ще за життя знайомий

На пам’ятнику висiкти звелiв:

“Ну що, жлоби з профкому,

Тепер ви вiрите, що я хворiв?”

“Таксисте! Обережно! Летите

Як утiкач, пробачте за вiдвертiсть.

У мене вдома восьмеро дiтей!”

“I ви менi, мадам, про обережнiсть?!”

“Як взнаю ще раз, що ти зрадиш менi,

Покiнчу з собою, щоб знала!”

З тих пiр – анi слова! I вже сiм разiв

Вiд смертi його врятувала!

Нога у гiпсi. “Не ходiть по сходах!

Ви можете нашкодити собi!”

Пройшло три тижнi. “Докторе, вже можна?

Бо лазити так тяжко по трубi!”

Якщо за розум хвалить жiнка мила,

Говорить, що нема таких, як ти,

Це значить, що вона вже зрозумiла:

Дурнiшого їй точно не знайти.

“Знов запiзнився! Ти ж казав – в останнє!

I не бреши, що раптом захворiв!”

” Я жiнку врятував вiд згвалтування!”

“Як так?” “А я її уговорив.”

“Чи перший я, що так тебе кохаю,

Кого ти любиш пристрасно i щиро?”

“Звичайно, перший!.. Я не доганяю,

Чому про це питають всi мужчини?”

Як топче пiвень курку бiля хати!

Ось поруч проса сипонули дiти.

Покинув курку i почав клювати…

Не приведи Господь так зголоднiти!

Оголена жiнка сiдає в таксi.

Водiй з несподiванки витрiщив очi.

“Дивуєтесь справжнiй жiночiй красi?”

“Я думаю: звiдки дiстанете грошi.”

Нема спасiння вiд дурної жiнки.

Шукає приводи для ревнощiв роками.

Якщо не знайде навiть волосинки:

” Ти що, вже спиш iз лисими жiнками?!”

Обручка на правiй – одружена значить.

На лiвiй – що вiльна i нiжна.

На правiй i лiвiй – вона-то замiжня,

Але це нiчого не значить.

“Я не можу продати, шановний клiєнт.

Це ж аптека! Я ж тричi сказала:

Щоб придбати миш’як, вам потрiбен рецепт,

Фотографiї тещi замало!”

Бабуся згадує щасливiї роки,

Єдину пристрасть – першу i останню.

“Хто ж був твоїм замрiяним коханням?”

Бабуся романтично: “Моряки!”

“Де, мамо, ми взялись?” “Тебе знайшла в капустi.

Тебе у гречцi. У картоплi вас”.

Зненацька старшенький синок озвавсь:

“Попотягали ж по городах вас, матусю!”

“Не п’ю й не пив! Тренуюся! Пощуся!

Коханок в мене не було й нема!

Скажи, я правильно живу, дiдусю?”

“Ти правильно живеш. Але дарма!”

Про поезiю.

Менi не треба ваше визнання.

Я хочу, щоб у будь-яку годину

Цю книжечку вiдкрили навмання,

Пробiгли вiрш i: “Боже, я ж – Людина!”

Поетiв – море. Кращi є i гiршi.

З них кожен сам собi й життю радiє.

Поет – не тiльки той, хто пише вiршi,

А той, хто любить їх i розумiє.

Бажаю вам кохання мати крила!

Не спалювати мрiї i мости!

Хай пристрастi наповнюють вiтрила,

А розум точно зна куди плисти.

I Ви, i я – батьки i дiти Долi.

Життя – прекрасна мить, а не двобiй.

Я Вам бажаю Розуму i Волi,

I пошуку Любовi. У собi!

Зернятка - ІВАЩЕНКО ВІТАЛІЙ