МІСТО (триптих)
Пам’яті Василя Курилика
І
Ти останешся чужим мені навіки
Многолюдне місто стоязике,
У якій країні ти не будеш,
Мого серця ти ніколи не здобудеш.
Я чужинкою блукаю в тобі,
Кам’яним здаєшся мені гробом,
Моє серце там, де над рікою,
Похилились явір із вербою,
Де хатина в зелені сховалась,
Там душа навіки позосталась,
Заблудилась десь у тінях груші
І тепер без неї жити мушу.
II
Дише брук розпеченим камінням,
Розтопився асфальт під ногами,
Спека огорнула шумне місто,
Мляво бродять люди хідниками,
Жарко, душно, млосно і нестерпно.
Не для міста ти родилось, літо!
На полях, ланах тобі гуляти,
Де колишеться пшениця й жито.
І мені б покинути це місто,
Вийти, як колись удома в поле
І джерельної напитися водиці,
А не тухлої, нудкої кока-коли.
III
Село – здоров’я, труд,
А місто – це нажива,
Обжирство, жуліки, жінки продажні,
В селі пахучий навіть
Піт людський у жнива,
Вонючим газом тхнуть
Міські пейзажі.
Які б вони штудерні не бували,
Міста для мене – це бородавки на тілі,
Ракоподібні нарости злосливі,
Що землю роз’їдають як шакали.
Тут продаж – перепродаж, найважніше діло,
Продати можна все і душу й тіло,
Продукти мозку, серця рук і крови,
Купити можна все: від мила до любови.
Людського Генія й захланності мережа,
Росте все вверх і вверх ця Вавилонська вежа,
Кишить як муравлище превелике
Безбожне місто стоязике.
А десь у підземеллях, в катакомбах
Готується потай страшна атомна бомба,
Над містом висне жах грибом кошлатим,
Тотальної руїни, тотальної заглади.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)