Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





“Ми народжені сонячним вітром. Дбайливо сповиті…”

Ми народжені сонячним вітром. Дбайливо сповиті
в пелюшки, тонкотканії із конопляних зірок.
Ми у літеплі місяця купані. Вчились ходити
ми у звірів печерних і вчились літати в пташок.

В наших жилах блакитних, в червоної крові потоках,
в мезозойськім підгрунті, в прадавній жаскій глибині,
птеродактиля пам’ять, напевне, живе темноока,
звіроящера пам’ять, напевне, таїться на дні.

Гострі звивини мозку іще пам’ятають бізонів,
гострі звивини мозку, що в’ються, немов ковила.
Очі мружаться й досі, бо потом мисливським солоним
їх гонитва за вепром у пущі колись залила.

Наша кров увібрала круту запахущість катрану,
пахне кропом вона, материнкою і чебрецем.
Кров світає в серцях так, як сонце світає ізрану,
так, як сонце світає задуманим, мудрим лицем.

Ми зрідні яворам. Ми квіткам і птахам побратими.
Ми на покуті в серці садовим не зло, а добро.
Ми пізнали минуще і суще. Незриме і зриме.
Ми пізнали галактику. Ми розщепили ядро.

В епіцентрі буття, в епіцентрі безмежного світу,
у космічній імлі, на крутих галактичних шляхах,
ми народжені сонячним вітром. І сонячний вітер
віє в наших думках, віє в наших речах і ділах.

Ми народжені сонячним вітром. І нині і прісно
нам судилося сонячним вітром у світі цім жить.
Ми – лиш сонячний вітер. Ми вітру лиш сонячна пісня,
що з таким невимовним тоагізмом довкола звучить.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Ми народжені сонячним вітром. Дбайливо сповиті…” - ГУЦАЛО ЄВГЕН