Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







СПОМИН

Він усмішку солодку
Зітер з лиця, як жрець:
Підписано “двосотку”[1] –
І допитам кінець.

Він слідство вів старанно,
Але тепер, як тигр
У засідці, неждано
Напружився й застиг.

Завирували зморшки:
Удар – і світ померк,-
Здавалося, він мовчки
Заб’є мене на смерть.

У спалаху нестями
Тренований і злий,
Під груди – носаками
Й ні слова. Як німий.

Мов танцював круг мене,
Поклавщи наповал,-
То був його щоденний
Жертовний ритуал.

Він на мені, зловтішний,
Зганяв і втіху, й злість,-
За що – і сам всевишній,
Мабуть, не відповість.

А лють його сваволі
З оскалом на лиці –
То крапка в протоколі,
Поставлена в кінці.

1952 – 1989

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


СПОМИН - ГНАТЮК ІВАН