Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

МОГИЛА

Там, де виснуть, як мокрі мішки, небосхили
І, задумавшись, гори стоять навкруги,
Ледь видніє чиясь безпритульна могила,
Мов сирітка, загублена в дебрях тайги.

Ні хреста, ні, як ставлять тепер, обеліска,
Видно, хтось безіменний у ній спочива,-
На сторожі її лиш тоненька берізка
В узголів’ї стоїть, як фігура жива.

Сотні верст до найближчого селища в горах –
Хто і звідки прийшов, щоб знайти тут спочив?-
Час його в таємниці присипав, як порох,
Лиш могилу по ньому в тайзі залишив.

Може, то втікача із тяжкої неволі
Прийняла ця земля, ця могила проста,
Бо кого б ще могли на глухому роздоллі
Поховати отак – без огради й хреста?

Хоч би номер його особової справи
Залишив хтось у пам’яті – біль у сльозі! –
Ні слідочка нема – лиш каміння і трави
Облягають її в цій дрімучій тайзі.

А берізка росте. І ще довго ростиме!
Шелестить над могилою листям своїм…
Може, так десь лежать і його побратими,
Що колись посадили берізку над ним.

1953 – 1988


МОГИЛА - ГНАТЮК ІВАН