Від’їзд. Парк Шевченка - ФЕДЮК ТАРАС

Що ж, прощай південне місто,
Із бульварами своїми,
Де з потертих постаментів
В море дивляться чужі…
Дерибаси, Деволани
Разом з Дюками своїми…
Хто тут рідний,
хто засвітить
Свічку сиву край душі?

Тож прощай! пройду востаннє,
Уперед простягши руки.
Я осліп між цих будинків
І від сліпоти прозрів.
А повз мене і крізь мене
Пропливають плавно Дюки,
Де не глянеш – Дюки, Дюки
І немає Федюків.

Тож прощай. На залізницю!
Через парк глухий і дивний,
Щоби ще хоч раз поглянуть,
Як верба чорнозем п’є,
Як стоїть Тарас Шевченко,
Мов навіки заблудився,
А спитати про дорогу –
Так хіба дорога є?!

Від’їзд. Парк Шевченка