Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“У здивуванні знов стою німому”

У здивуванні знов стою німому:
Чи все то сон, чи справді наяву?
…З гілок вишневих – дивних космодромів –
Бруньки злітають листям в синяву.
Бруньки злітають листям і суцвіттям,
І бродить вітер садом навмання…
…Про весни думаю.
І думи верховіттям
Збивають з неба сонце пізнання.
І сонцем тим забризканий, облитий,
Позбавлений і спокою, і сну,
Бажаю,
прагну,
хочу я відкрити
Свою, ніким не бачену весну.
Щоб з нею йти крізь осені і зими,
Щоб в ній свою весняність зберегти.
Свою весну – тривожну, незбориму,
Де теплоти – на всі-усі світи.
Свою весну, замріяну, нехитру,
В усмішці, в слові, в помасі руки.
Де б в синій гриві здибленого вітру
Заплутувались білі пелюстки.
Де все було б: і цвіт, і проростання,
І перший грім, і радість, і любов.
…Щоб перед нею стати в здивуванні
І думати про неї знов і знов.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


“У здивуванні знов стою німому” - ЧУБАЙ ГРИГОРІЙ