Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





КРИНИЦЯ

Було в краю Тарасовім, було…
Горять вогні в маєтку Енгельгардта:
В зимову ніч під музику і жарти
Пани людей там програють у карти.
А у долині – згорблене село.

Шугає хуртовина, люто свище,
Сміється, мов скажена, в димарях.
Ще спить, ще не збудилося Будище,
Ще сполох жде свойого дзвонаря…

Мале хлоп’я кріпацьке до криниці
Через замети, стомлене, бреде.
Панам-бо захотілось причаститься
Тієї кришталевої водиці,
Що як вино іскриться молоде.

Із степу мчать гривасті білі коні,
В чумарках білих вершники сумні.
Стають дерева їм на перепоні,
Гудуть, гудуть надривно в вишині…

І рученьки мороз бере в закови,
Аж по щоці скотилася сльоза.
Важка баддя на груди малюкові
Із крижаної цямрини сповза.

– Допоможи, засніжена тополе,
А я тобі віддячу за добро. –
Зігнулася, як та кріпацька доля,
І підхопила те важке цебро.

В обличчя б’ють колючі білі мухи,
В обличчя б’є: “Егей, та де ж вода?” –
Розгніваний червонопикий кухар
Малого нетерпляче вигляда…

…Тут на горі, в маєтку Енгельгардта,
Господарюють нині школярі.
А Кобзареве слово із-за парти
Веде в незнаний світ їх на зорі.

Не стежкою – так до криниці ближче!
Під поглядом дерев уже стою.
А над ставами унизу Будище
На вроду видивляється свою.

Ні, серцеві отут не вгомониться.
Взяла тополя під своє крило
І пригощає:
– Пий з його криниці. –
Тарасове нутрує джерело.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

КРИНИЦЯ - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР