ДУБОВЕ ЛИСТЯ
Пам’яті Андрія Юрійовича Тобілевича
Ото вигадник, чародій старий!
Прислав дубове листя у конверті.
Мовляв, земляче, душу обігрій
В буденній та суєтній круговерті.
На кожному листочку написав,
Заговорили вісточки огненні:
Оцього дуб Маріїн колисав,
А цей, маленький, з дерева Тереня.
Наснажуються з вікових джерел
Іван, Панас, Онук та Соловейко.
А це тобі ще молодий Орел,
І Вартові, і Маркова сімейка…
На хуторі усе його життя…
Стежки й надії наших корифеїв
Не вкрились пилюгою забуття
На тій Комишуватій Сугоклеї…
Ти що ж так рано, осене, мені –
Деньки холодні та сніги лапаті?
Заворушилось листя на стіні,
Хоч вітер не гуляє по кімнаті.
Як стала чорна звістка на поріг,
Схилилась головою до одвірка,
Листок з Онука закружляв – не ліг,
А пурхнув у відчинену кватирку…
Кому ж тепер на хутір напишу,
В столицю українську театру,
Утішу та за всіх перепрошу,
Підкину хмизу в пломеніючу ватру?
Згорнули білість крил твої листи,
Де вир і поступ в кожнім “за” і “проти”.
Прощай, старий подвижнику, прости
Хранителю Надії, донкіхоте.
А все ж куток в степу відмолодів,
У нім душа, і розум твій, і руки.
То правда: не забудем про дідів,
Коли на світі гідні є онуки.
Чимало маєш, земле, дивних див
Від нашого неспокою та дії.
А скільки нас, хто ще не посадив
Свого дубка на хуторі Надії?
Мовчать оті, що воліли б пройти
Туристами повз наші всі оази,
Оглянуть кимось зведені мости
Й забути будівничого одразу…
Як гірко тужать степові дуби,
Хоч плакати дубам і не годиться.
Надія в скроні стукає: Ро-би!
Щоб не міліла Татова криниця.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)