АНАТОЛІЙ ПАЛАМАРЕНКО ЧИТАЄ “ЯРАМАРОК” ОСТАПА ВИШНІ
Він так промовить, так уже поверне,
Що враз накличе сміхотворні чари.
Один, як перст, чаклун і характерник,
А в залі гомін ярмарку-базару.
І річ не в тім, чи продамо чи купим, –
Втішаємося торгування грою.
Ми просто, коли зійдемсь докупи,
Покепкувати любим над собою.
Ба й справді, нам не можна без базару,
Бо то вже гурт, а у гурті видніше,
Живеш для діла ти чи для “навару”,
Куди, по чім, із ким і хто чим дише…
У залі всі ми чемні і культурні.
Сміши нас, чародію, до нестями.
Ото колись були набиті дурні,
А нині їх… немає поміж нами.
О, як мені близький той дотеп змалечку,
Примовка ловка, слова кожна скалочка.
То мій народ, його то кістка й ладка,
Чутливі, як щедрівка чи колядка.
Сьогодні він уже не той, одначе…
Аж кольки в животі, від сміху плачу.
Ото кумедно, бісової пари!
Сміши нас, характернику, сміши.
Все продаєм на нашому базарі,
Крім гідності, та честі, та душі.
Не візьмеш щастя в Бога за дверима.
Коли не маєш, то не купиш крила.
Той сміх Остапа на ногах утримав,
Коли й триматись вже було несила…
А ми вже не волами круторогими…
І сміх – лиш наша часточка, підмога.
Тим часом он перед віками строгими
Регочеться на ярмарок дорога.
Возами, пішки (не авто-трамваями)
На тім шляху порозбивали груддя…
Та це ж бо ми! Приїхали, вставаймо!
Нас добрий дух привів на велелюддя.
(3 votes, average: 4,33 out of 5)