Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







5

Мій рідний дядько, батьків брат,
Поволі виплекав посадку,
А заодно й колгоспний сад,
Пшеничний лан, городню грядку.

І, перевиконавши план
І по літах і по старанню,
Пішов на пенсію Степан,
На ту стезю свою останню,

Коли вже, як там не суди,
Не за горами костомаха,
Бо має ж чорну мить біди
Людина, птаха і комаха.

Та все воно було б як слід
В житейськім строгому порядку,
Коли б то не дізнався дід,
Що хтось понівечив посадку.

Його сорокарічний труд,
Його відраду і подяку
Якийсь нащадок-ботокуд
Перетворив на дровиняку.

І вже по тому край села
Постало враз довкілля голе,
З дерев зосталася зола,
А яр посунув клешні в поле.

Як впали дерева на твердь –
Для палива чи для покрівлі,
Тоді прийшла до діда смерть,
Прийшла і стала в узголів’ї.

Та дід підвівсь, бо чорна вість
Всю душу обпалила жаром,
Завирувала творча злість
Лісочок відродить над яром.

…А дубенятко молоде
Мені на осінь говорило,
Що смерть зі світу не зведе,
Допоки не завершим діла.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)


5 - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР