ОБЛАВА
На позичену тему
Я виріс у старих борах,
Та не казок дитячий страх
Запав у душу… Грали роги
Мисливським покликом тривоги,
І крався присмерк на вітрах.
Облава!.. Гасли промінці
В траві. У стомленій руці
Рушниця важчала. Та крові
Так прагли хори гончакові,
Що не спинялись мисливці.
А вовк – стомивсь.
Він був старий,
Та мудрий…
Враз, мов чорторий,
Із яру виринув. І – злобні
Пси й люди вслід.
В тій ворохобні
Чийсь відчайдушний окрик:
“Би-ий!..”
Ударив постріл… Між лісів
Відлуння впало. Вовк осів.
Нагінці збіглися без мови,
Бо смерть тут вирвалась на лови
У машкарі сторотих псів…
Вовк тужно глянув в небеса.
Страшна була його яса!..
В якімсь спокої – що та рана –
Дививсь… Нагледів отамана,
Напруживсь – і рвонувсь на пса!..
Одним поривом. То дарма,
Що в серці й биття нема, –
Звіриним, смертним, чорним шалом
Залізним горло стис оскалом
І вже обох покрила тьма…
Я виріс… О старі бори!
В кулак ту істину збери.
Як світ померкне в крутоверті,
Не дайся злобному. І в смерті –
У горло впийся – і помри…
(2 votes, average: 5,00 out of 5)