Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






12. КАЛІЦТВО

Піл дощаний замість ліжка.
В ганчірки повита ніжка
Йвася.
Тихо плаче ненька:
“Ох, синочку мій маленький,
Муко ти моя.
Винна тільки я.

Кажу – врядникові здуру
Відпустила на тортури
Немічне дитя.
Скривджене життя наше,
Знівечений сину.
З повиточку й до загину.

Так і робляться каліки.
Де ж узять дитині ліки?..
Ще тепер… в жнива?
Ох, збереш якусь копійку, –
Трать на сіль, на гас, олійку.
Плач наш не вгава.

А сходжу я (це не важко)
До Радьчихи до Палажки.
Зна стара біду.
Хай пошепче хвильку-другу,
Зніме з хлопчика недугу.
Я їй відплачу.

Кличуть всі її знающу:
Чи зварить з шипшини гущу,
Звихнута нога;
Чи завійна, чи бежиха –
Від усього зна Радчиха,
Всім допомага.”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

12. КАЛІЦТВО - БЕЛЬСЬКИЙ СИДІР