Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







СЛІПЦІ (Уривок із розділу другого)

– Я не товариш вам, діду,
й не недруг,
Хоч і приблуда сліпий між людей,
Ні датку собі ні дівчат товстобедрих
Я не шукаю…
Ви, діду, ачей
Не перший десяток вакуєте з лірою
І знаєте добре сліпецькі путі,
Що я їх ніколи не взнаю,
не зміряю…
Діду! Скажи – чи дороги оті,
Замучивши згагою душі,
виводять
Співців та їх вірних в ясний вертоград?
Чи певність та звагу,
чи просто байстрят,
Блукаючи світом, бандурники родять?
Чи всохла остання краплина води
В бандурній лункій та сухій шкаралущі?
Чи, може, вже води могутніші й дужчі
Гримлять об пороги мужицьких твердинь?!
Ти ходиш по світі не перший десяток,
Не на першому стовквищі ницьма лежиш,
І ліра стара та посвячений ніж,
Та, може, ще мудрість і скруха – твій статок…
Запльований,
зганьблений більш над усіх,
Це ж ти –
найнещасніший з відданих лірі,
І розпач холоне на більмах твоїх,
Одчай, що зневажливу зроджує щирість…
А лірник мовчить,
і пливуть,
і пливуть,
Нерухомо спливають два ока підласі,
Несучи білий мул і гнилу каламуть
З продавлених ям в зашкарублому м’ясі.
А лірник мовчить,
наче він не зловив
Глухого, мов скрип, шепотіння приблуди.
Навколо сліпців порозходились люди,
Не добравши в тій бесіді глузду і слів.
А лірник мовчить,
і видзвонює муха,
Принаджена соком м’ясистих повік.
Він спить?
Десь ширяє думками?
Чи слуха?
І, поруч, присівши,
веде чоловік
Все далі своєї:
– Я вчився три роки
І очі склепились зогнивши.
Отак
Пішов придивлятись до світу,
безокий
Мандрований лірник, незрячий жебрак.
Я бачив багато, й питаю не вперше,
Востаннє?
Не знаю.
Знаю – не вперш.
Ти відаєш, діду, –
є всякі тверджі,
А сумнів, певне, найбільша з твердж.
Ламаюся в сумнів, як в браму обвалену,
Розкопую,
б’ю,
вивертаю її.
У кожну шпарину, у кожну прогалину
Вставляю заюшені пальці свої.
Ти думаєш – так,
засурмивши у сурми,
Пройдеш крізь облоги, крізь мури й рови?
Ні!
Треба в страшні і розпливчасті штурми
Кидати чорне ядро голови.
Маячня повсякденна,
шугання думок, наче струменів,
Що дзонять у скроні
та геть відлітають у мить.
Легко зломити голову –
важко зломити сумнів,
Здолати його і на горло йому боляче наступить.
Порожнеча вирує так боляче й глухо.
Шалій ти!
Кругойдуче вагання засмоктує трупики душ!
Здолати! Продертись! Пробитися! Вийти!
Як муж, а не мученик…
Чуєш?
Як муж!
Відповідай, перехожий!..
Невже безсоромно й довічно
По торжищу людському сумнів тягтиму я свій?
і чоло скривавлене біле, –
тільки око кричить дихавично,
Наче здавлений розпачем рот, закам’яніло блідий.

ЖИТТЯ Й РЕВОЛЮЦІЯ. 1931, січень-лютий, ч. 1-2, с. 116-118.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


СЛІПЦІ (Уривок із розділу другого) - БАЖАН МИКОЛА