Автор: БАРКА ВАСИЛЬ

Стала в лазурі туча, туча чорнокипуча. Як корабель – загриміла, заплакала – як немовля… спочуває їй земля. Тим часом сонечко […]

І Марева від озера відходять, а туман: як потойсвітній. Ми – самокрадіжні; сонця одяг скинули, бо мало втіхи. Зодягаємся в […]

I Дві неділі, дві вінечні долі, над гризню гармат рідніли. Хоч від гілки віолет медовий близько брався до одвірків. Грішник, […]

Я нікому не суддя! і знаю тінь свою в тропі щоденній. Коло башти присудив до зламу грім – ялину, кору […]

І Враз веселка з усміхів бровою склала в тучі семицвітник… Так: само кохання молодою вірністю з недолі втішить. В серці […]

Від узгір’я тонкорукий кущик обізвався білотою. Ні негода впівночі не скрушить; чи – як він, до дня достою? Здіймуться вали […]

Моляться соняшники. Грім на хмарі Біблію читає… тополя пошепки: страшний який твій плачі Ісаіє! Моляться соняшники. Голод. Мати немовля вбиває… […]

Уже за мною голубині сестри, кигичучи, мов сон, витають; як море все на віщім перехресті, та все спливає в сиву […]