Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






СТИХІЯ

І
В СЕЛІ

Коли з ночі у серце повзе самота
І чорніють, як хмари дерева похилі,
І над всім налягає безмежна сльота –
Мучить пустка в словах і отрута в чорнилі.

Йду із хати під вітер, в пекельному югу,
Мокрим снігом січе хай, шмага по обличчю,
Видається – мене в ту годину лиху
Хтось з імли невщухаючим голосом кличе.

Прислухаюся – стогін?.. Чи в кронах гуде?
Прозирає крізь віти насуплене мрево,
Наче втомлений хтось на відраду бреде
І ховається лячно за чорні дерева.

ІІ
У ВЕЧІРНЬОМУ МІСТІ

Мокрим асфальтом по мокрому листі
Перебігають тіні дерев,
Вулиці між світлофорів імлисті
Дощ у каштановім шумі пере.

І віджимає, викручує рвучко
Пружними шинами автомашин,
Вулиця й дерево туляться гнучко
Тілом жіночим до пружних пружин:

Вітер верхів’я гне, крутить в пориві,
Силу розпліскує поміж дерев…
І у душі відбвається, в римі,
Що по-осінньому горло дере.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

СТИХІЯ - БАБІЙ СТЕПАН