ПІД БЕРЕЗОЮ ХАТА В СНІГАХ
1
В моїх генах пробудилася радість предків.
Після міської адинамії,
після тинянь по кав’ярнях –
у село! – у засипане в безперервних
навальних снігах,
що від ранку до вечора йдуть
і закручують попід дахами…
Із нагостреною сокирою
пригадати зимові дроворубання.
Цілий день у пороші,
лиш поліна в боки розлітаються,
скачуть, неначе зайці в білий сніг.
Забуваючи втому та біль,
що увечері сковує поперек,
зі спітнілим чолом
задоволений зупиняєшся в сутінках.
Білі гори нарубаних дров
гріють серце і… кафельну грубу
в тихій хаті по вікна в снігах.
2
Ятриться даль, неначе жаль,
В холоднім полум’ї вечірнім,
І на пекучу сизу сталь
береза хилиться покірно.
Гарчить метал… Останній змах,
Пружиниться в повітрі тіло,
І хряск, і хруск… І сік запах,
І тихо серце защеміло.
3
Береза та напевно берегла
І сад, і двір, і нашу білу хату.
Така могутня в стовбурі була,
Березам всім, на всю округу – мати.
Прапращурі таку передали
Дідам, батькам (і ми ж з тієї плоті),
Та тільки ми її не вберегли
У зимні дні, голодні і холодні.
4
От і все. Немає у селі
Більш обійстя нашого і хата
Дивиться на мене віддак
Вікнами чужими… Вже крислата
Груша-дичка (з нею ми росли)
Відданою дивиться сестрою.
Час приходить – мовиться коли:
“Земле рідна, вже ти за горою…”
Тільки забриниш віддалеки
Піснею. Та припливеш водою –
Згубленої нашої ріки –
Атомом нагрітою, якою
Я не вмиюсь більше, не нап’юсь
І не крикну – хто тут винуватий?!
Бо й на плеса мовчазні дивлюсь,
Як на вікна проданої хати.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)