Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ГЕНЕРАЛІСІМУС НА СКЛІ

Сирий, холодний березень. Сніги.
Тривожно так в душі і довкруги:
Вмер, кажуть, Сталін… Плачуть вчителі
І чорна бинда на портретнім склі.
Ту звістку (хоч урвителі були)
Ми з острахом, принишкло сприйняли…
Нам стала смерть та першою з подій,
Що звихрять душу долі молодій.

…В Казані, у військовім городку,
Зійшов до нас полковник нашвидку.
Над картою (картина) за столом
Стояв генералісимус за склом.
“Зніми! – твердий отримав я наказ –
І десь подінь…” Тривожно стало враз.
Та мить мене іще раз потрясла,
Як я його витягував з-під скла.

…І ось з кабін у плетиві доріг –
Той стриманий і ледь помітний сміх.
Двигтять “Камази”, линуть “Жигулі”
І знов генералісимус – на склі.
Вже не збудила та тривожна грань.
Нічого, крім гірких розчарувань,
Невже і вік, так думав, промине –
Щоб він все переслідував мене.

1987 р.


ГЕНЕРАЛІСІМУС НА СКЛІ - БАБІЙ СТЕПАН