Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ЖІНЦІ

Коли вільна ти,
Скажи:
– Що таке брехня?

Я знаю
Про що ти так мрієш завзято
Спустивши на оченька вії,
як спуститься нічка на землю,
Як тихо,
Як темно,
Як глухо у хаті, мов в небі:
Я знаю,
Тоді то у тебе
Дівочії мрії палкі, соромливі,
Свавільно і грубо ведуть перед тебе
Палкого і дружого, голого, спаглого мене!
Я знаю –
Малими зубками гадючкою в щоки мої ти впиваєшся,
Нахабно і буйно ти очі цілуєш у мене і губи,
До грудей ти моїх пригортаєшся щільно,
як явір до дуба,
І сором забувши дівочий і чесність
Ти ручкою ніжною пестиш мої груди,
Маленькою ручкою ведеш по бокам
А там
І смаглявий живіт, як яблучко пестиш рум’ян,
Як пчілка у чашечку квіту
Ти пальчиком влазиш в пупочок,
Торкнеш, залоскочеш,
Кусаєш, регочеш
І знову
В дорогу
Пустуючу сунеш ти ручку
У низ
На стегна, на ноги…
……………………………………………………………..
І ти вся тремтиш, як листок на вітру,
З насолоди ти в’єшся, як вуж у яру,
Руками,
Устами,
Грудьми
І ногами
На мене падеш
І меркне світ,
Палає любов…
Я знаю
Про що ти так мрієш із ночі,
Як ручки пухкії стегна округлі
І ніжки від сонця травневого смуглі
Простуєш на м’ягкому ліжку,
Як перси налиті, мов яблука спілі
Ти пестиш руками, –
Я знаю,
Що шепчеш тоді ти устами,
Я знаю,
Кого тоді кличеш думками,
Я знаю…
Як стегна з бажання колишуться білі,
Здригають коліна,
Як ти витягнеш ломаючи руки
В глуху темінь ночі –
Я знаю,
Чого душа хоче.
Я знаю –
Я знаю ті мрії дівочі невпинні, палкі, ніби лава,
Буйні і нахабні, злорадісно грубі,
Коли віддаляється день і нічка надходить лукава,-
І тихі, смирні, соромливі,
І боязливі такі, ніби слава,
Коли тверда дійсність веде життя дньом…
Я знаю –
Як тіло своє ти руками ласкаєш,
Як груди стискаєш,
На білих, м’ягеньких подушках,
як ніжки пухкі розставляєш,
Я знаю,
Як палко бажаєш,
Щоби попестив тебе й я.

Я знаю,
Як мучиш мене ти ночами
Руками,
Устами,
Грудьми,
І ногами,
І лоном,
І знаю,
Як котишся з стоном
Незаспокоєна…

І тільки не знаю,
Чому, коли стрінеш мене на дорозі,
То женешся, втікаєш від мене в тривозі,
То ховаєш за блиском горючих очей
Всі в мрії й бажання бурхливих ночей,
І ділиш надвоє себе:
Невільника й пана.

Хіба
Повік то душа твоя буде
Раба?

І ділиш надвоє себе:
На правду й брехню.

Невже
Тобі буде вічно святе все
Чуже?

І тільки не знаю
Чому,
Ти не хочеш покинути
Тьму?

Ти мрієш порою
В глибокий, понурий, опівнічний час:
А що,
Коли б відчинилися двері
І я увійшов?
Тоді б…
Ні! Кричать ти не стала би з ляку,
Із радістю перси і лоно мені б ти дала:
Бери і давай!

Ти мрієш не раз
В глибокий, понурий, опівнічний, час:
А що,
Коли б до його прийшла раз я сміло,
Прийшла і сказала:
– З тобою
Я мент упиватись бажаю любов’ю! –
І з шат увільнила б бажаюче тіло,
Чи в його би ще затремтіло,
Чи б хтіло?..
Лиш сміло! Лиш сміло! Лиш сміло!
Покинь, не питай.
Люблю ж бо я тіло
І – май!
……………………………………………………………..
Дівчино, собою ти будь,
Людиною будеш тоді!
З моралів старих, як з іржавих кайдан
Звільни свою грудь
І будь
Вільна і чудова всі дні.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


ЖІНЦІ - АТАМАНЮК ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ