Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

Школа. IV чверть

Що хочуть наші спогади від нас?
Як жити нам без погляду назад?

Цей перехід, мов по воді убрід,
це сходів кам’яні широкі марші
у сірім домі, де вмістився рід
облич. Вони течуть, молодші й старші,-
живий потік очей, легкий поклін
за Грицеву науку і мороку!
Повільна мука сьомого уроку,
каштан вікна,

ясний ліхтар колін

Джульєтти, що закохана в Ріккардо
(у неї завше фото при собі),
чернича одіж, голуба кокарда,
напіврозквітла спрага на губі,
і невідомо, жінка чи дитина
застигла, непорушна і картинна,
понад полями зошитів і книг,
уваги не звертаючи на них…

Чорнильні піктограми всохлих парт –
немов реклама, змінна й загумінна,-
не сад пісень, авжеж, не панна Інна,
а ліс шарад, і навіть хіт-парад,
і навіть географія пахка
настінних карт – зогиджених екзотик –
стає цілком буденною на дотик,
тому, нудьго, й чекаємо дзвінка
або підказки, наче на спектаклі!..

Вазонки вкляклі, патронеси бляклі
(усім за сорок, жодної нема,
в яку б не закрадалася зима).
Але історик! Мудр і сивобрив,
на кафедрі вознісся, мов на скирті,
а черепи, а пуголовки в спирті
ще слухають, про що ж він говорив…

І все ж обов’язковим є фінал:
зійде згори дзвінка верховний голос
на коридори, де так тихо й голо,
і кожен коридор – немов пенал.
І двері!.. і крізь них – бігцем у світ,
і десять років квапляться услід,
а ми – такі нові на цьому світі,
як прозелень у вітряному вітті…

Що можуть наші спогади змінити?
Як жити нам без погляду в прийдешнє?


Школа. IV чверть - АНДРУХОВИЧ ЮРІЙ