ЦИРК “ВАГАБУНДО”
І
Я продаю квитки на магів і на мімів,
я коло входу став з ключами, мов Петро.
О діти передмісті, з устами херувимів!
Шатро – мов помаранч. Приходьте у шатро!.
Ми йшли пісками міст, мов митарі за митом,
обсипані зірками й пухом із тополь,
наповнивши завулки світлом і блакитом,
скоривши Неаполь, Марсель і Леополь.
Директор цирку – йог і екстрасенс Ананда
(мов еполет, сидить на ньому скарабей).
Він – заклинач рослин, і світляна троянда,
неторкнута й німа, росте з його грудей.
Цукрова вата – харч для янголів і птаства,
мов кокони Коканду, мов паволока хмар –
для приміських дівчат яка солодка пастка,
аж світиться із них жадання, мов ліхтар…
О діти злих часів, посіяні в огромах
пастуших пустирів, де рейвах відлунав!..
Приходьте у шатро. Один-єдиний помах –
і душі заясніють, як терен із канав…
II
Я продаю квитки на блазнів і факірів,
на мерехтіння ламп і хихотіння мавп.
О власники грошей з обличчями вампірів,
для вас і ваших дам – парад у стилі “вамп”.
От акробатки Ле липке лискуче тіло
звивається її кільце, достоту ніби вуж.
А от фігляр Вендетто – як тонко, як уміло
протне він вас ножами під оркестровий туш!
Однак лише на мить (віват, панове смертні!):
усіх вас оживить на грані чорних тайн
приборкувач сирен, кентаврів, перевертнів,
гіпнотизер і дух Азріль де Франкенштайн.
І що почнеться тут! шизофренічні танці
банкірів і повій, графинь і різників!
О власники життя, о павуки у шклянці –
для вас – нервовий вальс, аж піна з язиків,
піротехнічний шал! і димові завіси –
це тільки ззовні цирк, а в глибині пітьма!
І в ній немає дна! – черниці та гульвіси
влітають у тунель, затягнуті сторчма…
III
Я продаю квитки на коней та верблюдів
у збруї золотій пошарпані боки.
О пильні сторожі з очима страхолюдів,
з очима без очей, з очима навпаки!
У наш духмяний хлів, де спалахи звіриних
вологих теплих тіл, де ситий дух кубла,
приходите і ви в казенних пелеринах –
землисті голоси і кров, немов зола.
І звівши зимні очі на паперові зорі,
де в’є високі петлі мотоциклетний ас,
ви стежите сурму в ревкім його моторі –
яку майбутню бомбу пригріє він для вас?
Шукайте динаміт! Хай детектив залізе
в позакулісні сфери, пекельний, мов Марко.
Він витрусить намети, халати і валізи –
а звідти лише ластівки. І латані трико.
Ілюзіон! Мана! Сторожа заблукала
у цирку, мов у снах. Я прочитав ті сни:
листівки ластівок протяли стіни і дзеркала,
немов укуси кажанів, – на шиях ордени.
IV
Я продаю квитки на цитри й тамбурини.
Втікає вам із рук ця музика ламка.
О вуличні філософи і кав’ярняні прими!
Це Соломії соло. Так тече ріка.
Це вище, ніж атлет, що гне залізні штанги,
і навіть – ніж лемур, що нявкає котом.
Від неї ніжними стають руді орангутанги,
і зорі замість дір пронизують картон.
Цирк обертається. Вгорі – співає Соломія.
Трапеція тремтить, немов крило живе.
Живемо в цьому Вавилоні – кожен як уміє,
а ну ж вона зірветься вниз,
чи спів насмерть зірве?!
Та ж ми без неї – тлінь, безлика й без’язика,
що на тісних торгах міняє імена.
О містечкові віршарі в розбитих черевиках!
Ви кожному скажіть, що є у нас вона…
Є голос! І любов!..
Але я замовкаю.
Це тільки ззовні цирк. А в дійсності – земля.
Я зупиняю механізм. Я касу замикаю.
Микаю-за. Ка-ю-ми-за. Бім-бом. І тра-ля-ля.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)