CIRCUS VITAE - ТАРНАВСЬКИЙ ЮРІЙ

Дівчинка,
ледве чотири рочки,
йде з мамцею,
тримає за вулицю світ,
як напханого паяцика
за обстрімкану руцю,
в білім колись комбінезончику
в червоно-синьо-
жовті смужки,
він літає від сходу до заходу,
з вічно вишитою
рожевою усмішкою
на бруднім ватянім обличчі,
очі не сфокусовані,
хрестиками,
позаду й повище
лівого плеча
вулиця зеленіє,
рання ж бо весна,
8-е квітня,
як шаріється
дівчина шістнадцяти років
(не тут, а ще у нас)
під твердим поглядом
п’ятдесятилітнього пана,
кінцями гілок,
впуклими клубами западин,
чи й на тебе чигає
за рогом життя чи тіла
смердючорота смерть
з тельбухами й калом
у жмемі?
вкінці
лице стає, як подертий шлапак
на босій нозі життя,
може затирає руки
горбатий Саваоф
з копицяю солом’яного волосся
на стіжкуватім черепі,
ні, це електрика, хемія, молекулі
цокаються, як два п’яниці
через заляпаний стіл,
як дві жінки русявими
венериними горбиками,
мов чарками білого вина,
шумить
зелений гай всесвіту,
музика Баха, тікають
фуги сузір’їв у безконечність,
у вухах страсті
за Св. Іваном Себастіяном,
там, там, там,
там нічого, нічого,
воля
нахиляючися, цілує
мов заплющені очі
мати!

CIRCUS VITAE