СПОМИН - ОЛІЙНИК БОРИС

– А ти пам’ятаєш… а ти пам’ятаєш мене…
ще не сивого?
А я ще тебе пам’ятаю,
як ластівку з маю. –
Від подиву очі її
стали синіми-синіми:
– Я все пам’ятаю, мій голубе…
все пам’ятаю…

І глянула так –
аж хитнуло від острого болю.
– Я знаю, – стемнів, – що завдав тобі горя немало.
Що, може б, ти… з іншим знайшла собі кращої долі…
Прости. Не хотів.
А виходило якось невдало.

Погладила чуб його сивий,
мов трави схололі.
Всміхнулася так, що вернулася ластівка з маю.
– Якої ж мені ще бажати, мій голубе,
долі,
Коли я твій перший цілунок
і в снах… пам’ятаю?

СПОМИН