ШАТО д’ІФ
Це не легенда, не давній міф, –
Є справді острів Шато д’ІФ,
Похмурий острів, що звівся в морі,
Де хвилі в скелі б’ють суворі,
Де бурі в шторм гудуть вихристо…
Сидів там в’язень граф Монте-Крісто.
Про це в дитинстві ми всі читали,
Тепер живі я бачу скали,
Тюрму підземну, підземний льох…
І вітер давніх пахнув епох…
Хто – Монте-Крісто? “Залізна Маска”?
Аристократи! Для них – будь ласка:
І під землею, і в царстві тьми –
Розкішні меблі і килими,
Камін у стінці, жилплоща гожа…
І у в’язниці вони – вельможі!
А поруч – льох, де морок закляк,
Де стать не можна на повний зріст…
Тут тридцять років сидів моряк,
Зів’яв, ізсохся, мов жирний лист.
“За що я, – думу він ткав тяжку, –
У кам’яному сиджу мішку
Бо – капітана образив він!
Дивись на скелю, цю повість пий…
Моряк той вийшов уже сліпий.
Він збожеволів…
Це факт.
Не міф.
Такий він острів цей – Шато д’Іф!
Акт правосуддя?
Моряк помер…
Та в Франції таке й тепер:
Бідак вмирає не на скелі –
На пишній вулиці в Марселі!
Марсель, 1956
(2 votes, average: 2,50 out of 5)