ДРУЖБА - НЕХОДА ІВАН ІВАНОВИЧ

Скільки в моїй стороні
Рік і річок протіка,
Та полюбилась мені
Волга – могутня ріка!

Скільки високих, стрімких
Бачив я гір на землі,
Та наймиліші з усіх
Стали мені Жигулі!

Простір, куди не ступи,
Далеч безмежна буя…
Мрійні заволзькі степи,
Земле – колиско моя!

Вийди у місячну ніч,
Десь понад Волгою стань:
Чується Разіна клич,
Грім пугачовських повстань…

Вітром промчали віки
Через ковиль та курай…
Тут, біля Волги-ріки,
Бився за волю Чапай!

Тут десь “Эй, ухнем!” неслось…
Гори мої – Жигулі!
Пісня гудків і колось
Там, де були ковилі!

Волги могутньої плин…
Русь моя, рідна до сліз!
Тиха задума ялин,
Шум білостанних беріз…

Волго, красуне моя! –
Йде через шлюз пароплав…
Щебіт в гаях солов’я,
Коників тріск поміж трав…

І уявилось чомусь,
Ніби я десь над Дніпром…
Йдуть Україна і Русь,
Кожная з повним відром!

З повними відрами путь
Ви перейшли мені…
Дружбу в тих відрах несуть,
Дружбу в століття ясні!

Київ, 1956

ДРУЖБА