“Вітаю глуш твою, куточку мій затишний…” - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН

І
Вітаю глуш твою, куточку мій затишний,
Де я ховаюсь од лихих людей,
Що гайдамаками осіли “город пишний”,
Хвалителями гидосних страстей,
Через котрі наш край ув Азію подався,
Пустинею ума і людськості зістався.

ІІ
Я тут – мов у раю… Кругом живуть панки,
Такі байдужні до самопознання,
Як їх хаптурники, їх судді й мужики…
Благословенний край розумовання!
Погляну з захисту – воли, воли й воли,
Безмовні, як і їх батьки й діди були.

ІІІ
Я тут – новий Адам: свій тихий рай обходжу
І всім скотам даю іменованнє,
Скотам і гадам, що в котрого знаходжу,
На споминку, на вічне пам’ятаннє,
Що пробував колись в цім краї чоловік
І між німих звірят прожив блаженний вік.

ІV
Як праотець Адам, ходжу я тут за плугом,
В поту лиця свій хліб насушний їм,
І нікого мені назвати братом, другом,
Або слугою нелихим своїм.
А все ж ми з Євою щасливіші над звірята,
Над всі воли, осли, телята, поросята.

V
Як праотець Адам, я знаю зв’ягу хатню
Із Каїном без честі й без ума,
Та, молячись, дивлюсь на Єву благодатню,
І не подужає мене ворожа тьма.
Сміюсь на хуторі із темного хижацтва,
І з велемудрого письмацтва-гайдамацтва.


Благословен господь за всі його дари!
Благословен: сподобив мене раю…
Працюю від зорі до пізньої пори
І на погану погань не вважаю,
В затишному раю “я води Лети п’ю”
Да тихострунную настроюю мою.

“Вітаю глуш твою, куточку мій затишний…”