ЛИСТ ДО ЛЬВОВА - КАРПЕНКО МИКОЛА

Якову Стецюку

Спасибі, друже мій, за фото…
В очах гуцулів на той час,
Мабуть, єдина ця робота
Облагороджувала нас.

Хоч перед тим, присівши нишком
В кімнатці, де півдня прожить,
Ти непомітно власну книжку
Із дарчим написом лишив.

Ти пригадай гуцулок милих
І кожен крок їх оціни:
Як чоботи доярки мили
І чепурилися вони;

Як, засоромившись щасливо, –
О чарівний жіночий рід! –
Боялись в око об’єктиву
Поглянуть довше, аніж слід.

Тоді ватаг статечний навіть
Сприймав прохання, як наказ, –
Коня з сідлом мерщій зоставить
Й на мить присісти коло нас –

При жолобку, поміж бідонів,
Де тихо чуркала вода…
А там, на тлі, бродили коні
І мирно паслась череда.

І брали приступом смереки,
Мов альпіністи, висоту…
Тебе не тягне в край далекий –
Знов на Веснарочку оту,

Де зір пірнає то в тумани,
То в небо дивно голубе?..
Ех, поламати б всякі плани
І в гори заманить тебе!

ЛИСТ ДО ЛЬВОВА