Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Із кожним роком дальшаєш мені…”

Із кожним роком дальшаєш мені –
так зірка в чорну безвість часу пада…
Ти – мов любистку золота досада,
яку колись я звідав навесні.

Таємний вісник пізньої весни –
скрізь папороть у лісі зустрічала.
І кров моя в аорті щебетала,
мабуть, на всі пташині голоси.
Твоє біблійне, наче мла, ім’я
мені розквітло раптом серед лісу,
коли мої й твої вуста злилися
й ми звідали знемогу забуття.

Спинився час. Спинилася земля.
Спинився космос угорі горбатий.
Була мені ти вічністю. Була ти
усім – чим ти насправді не була.

Із кожним роком дальшаєш мені –
так зірка в чорну безвість часу пада…
Ти – мов любистку золота досада,
яку колись я звідав навесні.

Та не забув. Забути не зумів
той щебет в торрічелевій аорті.
Таємну в лісі папороть. Когорти
у темряві таємних солов’їв!..

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,67 out of 5)

“Із кожним роком дальшаєш мені…” - ГУЦАЛО ЄВГЕН