Автор: ЧИР НЕСТОР

“Хто не сумнівається… той залишається у сліпоті”. Народна мудрість Всечасні сумніви (тугі, м’язисті) Скували ребра міццю ланцюгів. Без праведного гніву […]

Вже снігом, мила, забіліла голова, Рядочок літ стає щоразу довшим. І світ чадить. І губляться слова, Що йдуть крізь серце […]

Як хтось спита, хто ти для мене є, – я відповім: душа моя і тіло, кохання ніжне і палке моє, […]

Я змарнував життя, шукаючи опори для свого “его”. Загнуздав у шори огром бажань і лакомств до привілля, до пристрастей, шаленства […]

Пригорнися до мене, Обігрій мою душу, Прожени люту стужу Й крижану заметіль. Я напружу стремена, Осідлавши гнідого, І помчуся в […]

Звила Надвірна барвисте гніздечко, Вродою стелиться навкіл земля. Давні Карпати лягли недалечко Й усмішку лагідну шлють звіддаля. Завжди над обрієм […]

Рідну землю падолистом Вкрила осені пора. В помережане намисто Одягалася Страгора. На чолі – калини гроно, Золотий віночок див, А […]

Дістатися б до повені добра, розлити б радість яблуневим цвітом – і впасти на ту стежечку, котра веде до тебе […]

Розкошують вечори в Карпатах В літню пору, мов дівочий гріх: Бродять в зворах тіні волохаті, Потайки лякаючи усіх; Туманцем вкриваються […]

Світ не стріляє – у нього стріляють щоденно. Бавиться снайпер найліпшою зброєю вперто. На білосніжному тілі творіння Шопена Дика сваволя […]

Кохана, чуєш?.. Вибухнуло серце, немов квазар між тисяч Андромед. У суголоссі жалібливих терцій враз зупинивсь його безумний лет. І я […]

Зацілую мрію на твоїх вустах, Розтривожу осінь в золотих садах. Зацвіте бажання й запалахкотить, Птахом сизокрилим в серце прилетить. Роздобуду […]

Чекаю свята. Стаю сам святом. Кутя всміхається щирим зерном. В душі бентеги, як слів, багато. Лягає сутінь десь за вікном. […]

Душі досада грізно брови хмурить. Прошу прощення в доброго Христа, Що не пізнав раніш його премудрість – Високу й чисту, […]

Несхожі ми: хто альфа, хто – омега, хто гліду плід, а хто – його лоза; хто монумент, а хто запал […]