“Як все живе, поволі умираю…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР

Як все живе, поволі умираю
І знаю: на краю – пекельне зло…
Вже цілу вічність я тебе кохаю,
А ніби й не міліє джерело.

Кохаючи, лечу в стрімку безодню,
Хоч прагну неба, світла… вороття.
З тобою умираємо сьогодні,
Щоб завтра повернутись до життя.

Вже скільки літ ми варим зілля руту,
Що може вбить чи віку доточить!
Так гарна пісня, співана і чута,
Щораз, щораз по-новому звучить.

“Як все живе, поволі умираю…”
«