Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Видно, судилася доля така мені…”

Видно, судилася доля така мені:
Сіяти жито в степу і на камені.
Через негоди, погорди і моди
Хлібом для рідного краю вроди!
Близько ошую підходять городи,
А одерную ростуть городи.

Встигни, допоки не став іще глиною,
Світ побратань із своєю калиною.
Друзі гукають із заходу й сходу –
Ниви ж своєї не обгородив.
Родять мої добродійні городи,
Ласкою зорять моїй городи.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Видно, судилася доля така мені…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР