ЧАС РОЗЛУКИ
16
Виїжджаючи, застаю
твою порожню
кімнату.
Смутком душу обдуло нараз,
передщемотом втрати.
17
Літак приземлився в О’Гер.
Відчуваю тебе з-під віддалі,
поринаю в твою відсутність.
Мислі дивно дрижать в умі,
мов на вразливій лютні.
18
Живемо у далеких містах.
Вже поля западають під
пам’ять.
Мушу щодень творити тебе
з клаптів згадок непевних.
19
Спорожніло кругом життя,
бо ти повсякчас
відсутня,
ходжу по днях з кута до кута,
спитує душу.
20
Кличу тебе з-поза днів,
навстіж себе
відкриваю
раз ти зайдеш у моє життя,
виходжу з нього немає.
21
Не вникаєш до крови мені,
не вникаєш до плоті
підійди хоч на віддаль душі
через час і простір.
22
Де ти мене примостиш:
в серці своїм,
чи при ньому?
Я волів би в сусідстві душі,
поза тінню карого зору.
23
Кресло вроду твою вночі
на білім папері
уяви:
і виводжу на канві чола
наполохані брови.
24
Знов відтворюю обриси уст,
звогчених дрожжю
на мить.
Знов під серцем невтишно
місце для тебе болить.
25
Начеркаю смугляве лице
і заходжу
у нього,
наче дзеркало, створений вид
відбиває мене самого.
26
Де ти мене примостиш?
В серці своїм,
чи при хаті?
Відсуваю віджилі роки,
щоб поменше місця займати.
27
Тоншають мислі, коли
з далини тебе
викликую;
хочу впасти на дно –
ти ж не стала криницею.
28
Боюся думати поза любов,
та думаю
безнастанку.
Засипую кручі годин,
кладку кладу в світанки.
29
Та кладку хитають сумніви,
вночі вона заростає
зірками,
і я тоді клонюся до споминів
і ховаюся за літами.
30
Зріють серпневі думки,
я ж молодію
нині,
вмочую в сонці плоди
і відкладаю у скриню.
31
Чую інтимніше світ,
чую тебе
думками,
щось у серці моїм щемить,
не розберу того щему.
32
Хочу тебе над усе,
хоч не хочу тебе
затінити віджилим.
Хоч і знаю, кохання мислиме й тоді,
коли немислиме.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)